Украинские рассказы на украинском языке. Украинские сказки

Украинские рассказы на украинском языке. Украинские сказки

Українські народні казки

Золота скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата й різноманітна. Є в ній прислів’я та приказки, легенди і перекази, думи, пісні, усмішки та анекдоти, «перлини великого намиста» — коломийки, загадки… Та чи не найпопулярнішим жанром фольклору, що розкривав безмежний світ людської уяви, полонить серця дітей і дорослих, є українські народні казки. За висловом О. М. Горького, казки «виявляють прагнення трудового народу віддатись «чарам солодких вимислів», вільній грі словом, виявляють бурхливу силу барвистої фантазії… Це словесне ткання народилося в сиву давнину; різнобарвні шовкові нитки його простяглися по всій землі, вкривши її словесним килимом дивовижної краси».

Ще милує душу пісня материнська над колискою, а вже й казка – байка дідусева чи бабусина тчеться — на здоровий сон, на щасливу долю. І стільки в ній незвичайного, дивовижного, прекрасного! Реальне і вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка на все життя красою народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. Недарма Великий Каменяр — Іван Франко писав: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики,вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті».

Дітям українські народні казки потрібні — як духовний хліб, що, як і хліб насущний, ніколи не приїдається.

Споконвіку народ плекав і передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, про щасливе життя. Адже завжди, в усі часи, як писав один із перших дослідників українських казок вчений – філолог Олександр Потебня, потреба народу в щасті, достатку, благополуччі має задовольнятися хоча б у мріях. В українські казки відобразилися світогляд народу, його морально – етичні й естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.

Казковий епос поділяється на три основні великі масиви: казки про тварин, чарівні (героїко – фантастичні) та соціально – побутові.

Історично найдавнішими вражаються казки про тварин (так званий «звіриний епос»). У цих творах помітні сліди різних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. У них відобразились довготривалі спостереження людини над життям тварин, їхньою поведінкою та взаєминами. Образи, казкові характери, ситуації, в яких діють герої і розкривають свою сутність, мають не буквальне, а переносне (алегоричне) значення. У зв’язку з цим згадаймо зауваження Івана Франка: «Діти люблять звірів, чують себе близькими до них, розмовляють з ними і розуміють їх: от тим – то й оповідання про звірів їм такі цікаві, особливо коли ті звірі в байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди…»

Казки на українській мові широко представляють диких тварин, таких як: вовк, лисиця, ведмідь, кабан, їжак; птахи: орел, сова, ворона, горобець; комахи; земноводні: жаба, черепаха; мешканці водойм: щука, в’юн, рак тощо. В казках вони уособлюють певну домінуючу рису характеру чи вдачу людини: вовк — голодний хижак – невдаха; лисиця — хитра, підступна, улеслива; ведмідь — вайлуватий, незграбний і тугодумний; заєць —боягуз; орел — сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак — неповороткі, повільні і т. п. Казки на українській мові описують також таких тварин як: лев, слон, мавпа, верблюд — представники фауни інших географічних широт. Вони з’явилися внаслідок культурних запозичень з казкового епосу інших народів.

Казки про тварин — великі помічники у справі пізнання дітьми навколишнього світу. Іван Франко зауважував: «Гола, повна правда життя — то тяжка страва. Старші можуть заживати її, вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим; треба приготовлювати її в ріденькім стані, в образках, в байках. І вони так приймають її».

Чарівні (героїко – фантастичні) казки розлогіші від попередніх творів епічної спадщини народу. Вони сформувалися ще в докласовому суспільстві, коли людина перебувала у великій залежності від сил природи і мріяла подолати численні труднощі на шляху самоутвердження, свободи, щастя. У чарівних казках фантастичне начало органічно поєднується з началом героїчним, історичним.

У цьому сюжетно – тематичному циклі відобразилися тернисті шляхи історії рідного народу, боротьби із злими силами природи та зовнішніми ворогами. Тут яскраво звучать мотиви змієборства, висвітлюються героїчні сторінки відсічі загарбників батьківщини, змальовується відчайдушна хоробрість героїв. Герої – добротворці наділені незвичайними якостями: надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею. Народ ідеалізує своїх героїв, зображує їх незвичайними ще з малолітства.

Невичерпний казковий світ фантазії та уяви людини грунтувався на нестримному прагненні пізнати таємниці природи, космосу і самої себе. Чарівні казки своєрідно виразили велику ідею опанування людиною природи, підкорення її різноманітних могутніх стихій людським інтересам та потребам.

Найбільшу групу українських казок становлять соціально – побутові твори. На відміну від казок про тварин та чарівних, соціально – побутові казки за походженням не такі давні. Основна частина цих казок сформувалася за часів феодалізму. В них уже помітно менше дивовижних пригод і значно більше елементів дійсності. Ці твори (особливо сатиричного спрямування) вчені називають ще реалістичними, оскільки в них відображені дійсні події, а вимисел, фантазія переносяться в площину земної діяльності людей. Якщо в героїко – фантастичних казках найскладніші завдання могли бути виконаними лише за допомогою якогось дива, чудесних предметів та богатирської фізичної сили, то в казках соціально – побутових вони виконуються завдяки кмітливому народному розумові, моральній стійкості та добропорядності головного героя.

Які ж художні засоби властиві народним казкам? Відзначимо найважливіші з них.

Алегоричність (перенесення): в казках звірі, птахи, явища природи (сонце, мороз, вітер) розмовляють по – людськи.

Гіперболізація (перебільшення): в дідову рукавичку вміщається багато дрібних і великих звірів; Кирило Кожум’яко розриває одночасно дванадцять шкур; Іван — мужичий син як замахнувся палицею, «то аж всі дерева нагнулись, а царський палац затремтів».

Ретардація (уповільнення): лисиця тричі вмовляє півня відчинити віконце («Котик і півник»), баран тричі дістає одну й ту ж вовчу голову («Цап та баран»); тричі коза – дереза обманює діда, тричі її безуспішно намагаються вигнати із зайчикової хатки звірі. Потрійні повтори епізодів сприяють розвитку логічного мислення, запам’ятовуванню казки.

Привертають увагу традиційні зачини і кінцівки казок: «Жив собі», «Був собі», «Жили-були», «Це було за царя Тимка (Панька), як була земля тонка»; «Живуть-поживають, добра наживають», «Вам казка, а мені бубликів в’язка» та ін.

Багатство казкового епосу помітно вплинуло на розвиток української літератури, музики, мистецтва.

Українські казки — нев’янучі духовні квіти народу, що полонять своєю красою кожного, хто слухає, читає звабливу їхню мову.

Українські народні казки

Сказки.Рассказы.Стихи

Украинские народные сказки на русском языке

Украинская народная сказка существует уже несколько сотен лет, но не теряет своей привлекательности для читателей любого возраста, она и в современных условиях пользуется неизменной популярностью среди детей и взрослых.Украинская сказка является самым популярным фольклорным жанром, повествующим об истории украинского народа, его традициях и культуре, обобщающим общенародный жизненный опыт, представления народа о лучшей жизни, отражающим морально-этические ценности украинского народа.

Существует единая классификация украинских народных сказок: сказки о животных, волшебные (еще их иногда называют фантастическо-героическими или героико-фантастическими) и социально-бытовые.
Одной из особенностей украинских народных сказок есть изображение во многих из них картин человеческой жизни средствами аллегории — через образы животных. Коты, козы, собаки, зайцы, лисы, волки, медведи и другие звери в сказках делают то же самое, что в жизни делают люди. Они разговаривают, ссорятся, женятся, ходят друг к другу в гости, поют, устраивают пиры, колядуют, идут в суд в поисках справедливости и т.д. В сказках о животных мы видим быт украинского народа и его традиции.

Читая украинскую народную сказку, можно заметить, что всегда в жизни найдется подтверждение всего того, о чем в ней идет речь. Вот, к примеру, взять сказку «Совиные дети». Разве не так же бывает в жизни, что для матери ее дети самые лучшие и самые красивые? И не важно какая у них внешность, мать любит своих детей, заботится о них, гордится ими. Или украинская сказка «О петушке и двух мышатах». Наверное, каждый из нас встречал в жизни хоть одного человека, который ведет себя, как те мышата, что ленились и не хотели помогать петушку, а когда пришло время есть — то они первые за стол усаживаются.

Еще одной характерной чертой украинской народной сказки является отсутствие детального описания внешности главного героя. Для изображения его красоты используются несколько выразительных деталей, как, например, дорогие (золотые или серебряные) одежды, такой же конь. Или это делается с помощью слов «такой красивый, что и ну!», «Такой, что на свете второго такого нет». И непременно этому герою присущи отзывчивость, скромность, доброта и другие нравственные качества, которые ценятся во все времена и у всех народов.

Настоящий мужчина в украинской народной сказке обязательно отличается благородством своих поступков — он спасает родную землю от многоголовых змеев или других врагов, освобождает красавицу из плена и завоевывает ее любовь рыцарским поведением. Он является воплощением мужества, смелости, благородства, неподкупности, доброты, а потому всегда побеждает отрицательного героя, носителя зла, который непрошеным гостем появляется на его пути. В этом образе воплотилась извечная народная мечта о всесильном защитнике обиженных или об обычном труженике, вознагражденном за свои добродетели: доброту, трудолюбие, храбрость. Во многих украинских сказках верным другом героя в походах, незаменимым помощником в хозяйстве является конь. Обычно главный герой украинской волшебной сказки имеет чрезвычайную силу, которая изображается с помощью такого художественного средства как гипербола (гиперболизация — преувеличение): Иван — мужичий сын «одной рукой дуб как схватит, — наклонил до земли, затем отпустил»; Котигорошко «растет, растет, как из воды. Немного лет, а уже большой вырос». Для изображения представителей противоположного лагеря (злых сил) также используется гипербола: у змея «пламя изо рта пышет, нижняя губа к земле свисает, верхняя до тучи достает».

Персонажи многих украинских народных сказок часто похожи между собой своими действиями, но каждый из них непременно имеет какую-то особенность, проявляющуюся во внешности, чертах характера, речи, поведении, оружии, атрибутах. Например, Котигорошко всегда использует в бою со змеем булаву, а Чабанец кнут с привязанным к нему камнем.

В некоторых волшебных украинских сказках присутствуют мифологические существа, имеющие удивительные способности. Они помогают главному герою выйти из затруднительного положения, выполняя за него различные сверхсложные задачи (Скороход, Стрела, Морозко, Вернидуб, Крутиус и другие). Они являются своеобразным отражением мечты человека об облегчении тяжелого труда.

В изображении женщины украинская народная сказка придерживается тех же идеалов морали, что и устное народное творчество всех народов мира. Основные качества, которые должны быть в женщине и которые особенно ценятся, это верность ее любимому мужу, готовность к самопожертвованию ради детей, мужа, брата или отца, доброта, искренность. Обычно в украинских сказках образы девушек и женщин очень привлекательны — они честные, трудолюбивые, смелые, не подчиняются змеям, Кощеям и порой даже выполняют за героя или вместе с ним все невероятно сложные задачи.

Поскольку к знаниям, к многолетнему жизненному опыту народ всегда относился уважительно, то помогают героям советами старенькие мудрые бабушки или дедушки с длинной до земли бородой. Хотя существуют в сказках и персонажи с противоположными характеристиками, как, например, маленький старичок с бородой в сажень из сказки о Котигорошке.

Еще одной чертой украинской народной сказки является ее динамичность и диалогизированная речь, что дает рассказчику возможность по-разному изображать («играть») каждый персонаж, импровизируя с интонацией и высотой голоса (как в театре одного актера). Эта игра построена на творческих законах художественной условности — гротеска. Гротеск в сказке — своеобразное художественное выражение человеческой фантазии. Особенно юмористическое настроение придает гротеск так называемым докучливым (кумулятивным) сказкам («Дед, баба и курочка-рябушечка», «Как петушок к морю за водой ходил» и др.) Казалось бы, что за беда — разбилось яичко, но столько шума, горя и переживаний из-за этого у героев, что невольно улыбнешься и подумаешь: так часто бывает в жизни — какая-нибудь мелочь вызывает столько эмоций, что впоследствии уже о ней рассказывают, как о важном событии.

Сказка, как небольшое эмоциональное повествование поучительно-развлекательного содержания, построена так, что мы часто сразу распознаем в ней выдумку. Этому способствует еще одна особенность украинской сказки — так называемая сказочная обрядовость, т.е. традиционные зачины и концовки, сопровождающие рассказ в начале и конце: «Был себе …», «В некотором царстве, в некотором государстве был себе … », «Был — не был, да говорят люди, что был …» или: «И я там был, мед-пиво пил, во рту не было, а по бороде текло», «Вот вам сказка, а мне бубликов вязка, мне колосок, а вам денег мешок», «Стали хорошо жить и судьбу хвалить, что им помогала».

Очень часто один и тот же сюжет, записанный в разных местах от разных сказочников, имеет немало общего и одновременно отличного, т.е. одна и та же сказка может иметь несколько вариаций. Также герои украинских сказок подобны героям сказок других народов мира. Например, украинские богатыри Котигорошко, Иван-крестьянский сын, Иван Побиван, Казак Мамарыга очень напоминают богатырей других народов: белорусского Удовенка, молдавского Фэт-Фрумоса, грузинских Ростома и Зураба, таджикского Эраджа Пагливона, чукотского Большого Секена и др.

В украинских народных сказках часто используются определенные числа, имеющие магическое значение. Это числа 3, 7, 9, 12. Например, число 7 в народе издавна считалось хорошим числом. Что касается других чисел, то вы, вероятно, обращали внимание на то, что в сказках змеи имеют 3, 6, 9 или 12 голов, а во многих сказках (как о животных, так и в волшебных, и в социально-бытовых) некоторые эпизоды повторяются трижды, придавая динамичность рассказу и помогая запоминанию содержания.

Народные сказки очень хорошо поддаются мультипликации, экранизации, сценическому воплощению. В кукольных театрах чаще используются сказки о животных, поскольку они имеют несложное сюжетное построение, отличаются юмором и точностью характеристики героев.

Благодаря всем вышеназванным особенностям, украинская народная сказка очень колоритная, интересная, хорошо воспринимается и запоминается читателями (слушателями), а потому будет существовать всегда, даруя радость и взрослым, и детям.
———————————————-
Украинские народные сказки.
Читаем бесплатно онлайн.

Українські народні казки

В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття.
Саме в народних казках відбивається характер нації та обставини її життя, і українські казки відрізняються від казок братів Ґрімм, так само, як відрізняється українець від німця.
Народні казки завжди виховували, й виховують тепер, любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому.

Більше казок на нашому сайті:

Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.

” Були собі дід та баба. От раз у неділю бабка спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла в поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. ” (українська народна казка)

” Їхали раз зимою пан і мужик в ліс по дрова. А було дуже холодно, морозно, то обидва лаялись. ” От проклятий мороз”, – каже пан, кутаючись у хутро. ” От проклятий мороз, бодай ти сказився!” – каже й мужик, щулячись у старій кожушині. А шляхом гуляли собі старий Мороз і молоденький Морозенко. ” Е, – каже Мороз, – як вони мене лають! Треба ж їх провчити!” Як заходився старий Мороз біля пана, так той і коміра підіймав, і полами загортався, – ні, таки дойняв лютий Мороз. Ледве-ледве пан додому добрався. А Морозенко подався до мужика та й собі почав його пробирать: то за комір лізе, то дірочку в кожушині знайде. А мужик приїхав у ліс, витяг сокиру та як почав рубати, то й упрів та й скинув кожуха. ” (українська народна казка)

“Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі нові білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у просі сидить, у чорній сорочці. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він і голодує. Аж ось пройшла чутка, що так і так, прийшов такий царський указ, щоб зібралися до царя всі на обід, і хто зробить такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться: ” Піти б, то, може, там де наше щастя закотилося!” Порадились, просяться в батька та в матері: ” Підемо ми,— кажуть,— до царя на обід: загубити нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося. ” (українська народна казка)

“Ох” – українська народна казка про парубка, який переміг лісового царя Оха.

” Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак. “Здоров був, їжаче!” — ” Здоровенькі й ви будьте,” — відповів їжак і згорнувся клубочком. “Як здоров’ячко?” — “Спасибі.” — ” А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось.” Згорнувся їжак іще тугіше, засопів. ” (з української народної казки)

” Був собі їжак. Якось вийшов він раненько зі своєї домівки подивитися на білий світ. Вийшов та й каже сам до себе: ” А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.” Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме в полі оглядав свою капусту, чи велика виросла. ” (з української народної казки)

” Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже: ” Добривечір, люди добрі!” — “Дай боже здоров’ячка.” — “Пустіть переночувати!”. ” (з української народної казки)

” Голодна лисиця бігла понад лісом, задерши голову вгору, приглядалася на ворон, зазівалась і впала в яму. Яма була глибока, викопана мисливцями, щоб зловити яку-небудь тваринку. Лисиця цілий день сиділа в ямі голодна, намагалася вистрибнути і ніяк не могла вибратися звідти. Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задерши голову. Хвостиком ворушив, борідкою потрухував, головою покивував. Побачила лисиця козла, почала його улещувати. ” (з української народної казки)

“Батько перед смертю покликав синів, дав їм по гілочці й наказав їх зламати. Сини виконали батькову волю і переламали гілочки. Тоді батько зібрав ці гілочки докупи, перев’язав їх і знову попросив зробити те ж саме. Але сини не змогли цього зробити. ” (з української народної казки)

” Одного разу хлопчики пішли до лісу. Гуляли там, збирали гриби, грали в ігри і забули м’яча. Біг тим лісом зайчик. Побачив м’яча та й питає: ” Ти колобок?” ” Ні, я м’яч.” ” А ти дуже смачний?” ” Мене не їдять. Зі мною граються.” — відповів м’яч. ” (з української народної казки)

” Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, і каже: ” Потроху відробиш мені за неї.” Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові: ” Віддай мені корову назад!” Той каже: ” Брате! Я ж тобі за неї відробив!” ” Що ти там відробив, як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!” Бідному шкода стало своєї праці, не схотів віддавати. Пішли вони позиватися до пана. Прийшли до пана. ” (з української народної казки)

“Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила жінка з сином. Поля у них не було, бо кругом був гай густий, а хліб вони купували. Не стало в них хліба, то жінка й посилає свого сина по хліб. ” (З української народної казки)

“Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця – давай вони зерном ділитися. ..” (З української народної казки)

“Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давати. Послав княвь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От вона до нього прилестилась та й питається раз у нього. “

(З української народної казки)

“Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й здумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала:
— Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір’ю. “

(З українськї народної казки)

“. Іван на те погодився, і молодим справили таке весілля, що кращого і більшого, напевно, ніхто у світі не бачив. Потому привезли Іванову маму й жили собі щасливо. Либонь, живуть і нині, коли їм судилося.” (З української народної казки)

“. Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла гринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір. ” (З української народної казки)

“Ішли собі десь розум та щастя та й засперечались. Розум каже, що він сильніший, а щастя — що воно. Сперечались вони, сперечались та й розійшлись. Щастя пішло у ліс, а розум пішов та одному хлопчикові і вліз у голову. ” (З української народної казки)

“. Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все-все. А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:
— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою.” (З української народної казки)

“. Дурень же ти, сину, дурень, та ще й брехун великий. Хіба ж ти, сину, забув, що кажуть люди: брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Але ж щоб таким дурним та брехуном і не згинути, то бери мерщій знов старостів, та йди до тієї ж таки дівки й добувайсь від неї слова. Дівка вона, бачу, розумна, кажуть, і роботяща: буде тебе на розум наставляти в господарстві, і все буде гаразд, віку доживеш по-людському, а як же візьмеш таку, як і сам, овечку, то й кури тебе, як я вмру, загребуть. Знов старий заслав старостів до бідової дівки, навіть і сам не полінувався піти туди, щоб допомогти зробити діло як слід. То й узяли ту дівку.” (З української народної казки)

“Було у одного царя три сини — два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. ” (З української народної казки)

Українські народні казки: “Старий собака”, “Сірко”, “Кравець і вовк”, “Собака і вовк”, “Марко убогий і вовк”, “Бідний вовк”.

Источники:

Українські народні казки

http://skazkibasni.com/ukrainskie-narodnye-skazki

http://mala.storinka.org/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%96-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B8.html